Сьогодні, 23 травня, в Україні відзначають День героїв – день, коли згадують  українців, котрі присвятили своє життя боротьбі за свободу та незалежність Української держави. Богдана Дробина, мешканка Рясного-2, розповіла журналістці “Рясне News” про те, як це – бути мамою трьох синів-військовослужбовців, і як їй з чоловіком Олександром вдалося прищепити дітям любов до України.

Віктор, Микола і Дмитро навчалися у школі №100, де вчителем праці працює їх тато Олександр Дробина, що родом із Канівського району Черкаської області.

“Батько його пережив голод. І він постійно розказував, як важко це вдалося і хто в цьому винен. Їх було семеро дітей і дуже важко вдалось вижити. Завжди наголошував про негатив, який принесли сюди в Україну “визволителі”. І це, мабуть, воно безслідно не пройшло”, – поділилася Богдана.

Під час Другої світової війни бабця хлопців бігала з цидулками (коротенький лист, записка – ред.) для УПА – це мама Богдани.

“І, мабуть, виховувалися вони в тій сім’ї, де завжди було таке несприйняття російської мови, російського світу, будемо казати, москальського цього духу. В нас вдома завжди акцентувалась увага на тому яку “культуру” принесли  “визволителі”, – розповіла жінка.

Усі троє синів Богдани стали на захист України. Найменший, Дмитро, пішов на фронт ще в 18 років, поставивши батьків перед фактом.

“Ну, звичайно, це для нас був шок. Це був гіпертонічний криз, була швидка в хаті. Але, з іншого боку, я розуміла, що він по-іншому не може. Він такий був, член ОУМ “Спадщина” і завжди дуже багато читав історичної літератури. Старші брати його підтримували, але вони були не готові до цього. Старший вже був на той час одружений і мав малу дитину. Перед початком повномасштабного вторгнення Дмитро вже готувався і всіх готував до того, що це відбудеться найближчим часом. Він вже збирав рюкзак. Племінниця, донька старшого сина, плакала, бо вуйко піде на війну. Коли почалася повномасштабна, мої два хлопці, найменший і середній, вже були у військкоматі з самого ранку. Вистоювали черги”, – розповіла Богдана.

Старший син Віктор залишився в тилу, допомагаючи ремонтувати волонтерську техніку для фронту,але з листопада 2022 року теж мобілізувався. Середній, Микола, спершу працював у військкоматі.

“Він за місяць посивів зовсім. Це було щось. Він, кажуть сміється. А Микола сміється і каже: завжди згадую слова Лесі Українки: “Щоб не плакать, я сміялась”. Це, мабуть, було таке кредо в нього, що він завжди сміявся. Але видно було по ньому, що це був сміх крізь сльози”, – згадує мати.

Згодом і Микола не витримав – поїхав на схід до брата.

“Були дуже важкі часи. Було таке, що найменший писав уже прощальні записки з Бахмута. Він вже тоді казав: “Я звідти не вийду”. Але був тяжко поренений і його евакуювали. Три дні невідомості, але потім дзвінок від медсестри з Дніпра, що все добре. Він прийшов до тями. П’ять операцій за тиждень, але нічого. Не цілий, але живий і, ну, “відносно комплектний”. Сини сміються, коли я кажу, що хочу, щоб вони були вдома, цілі та живі”, – розповіла Богдана.

На День матері жінка отримала подарунок – скатертину.

“Кажу: “Ви знаєте, що бракує тій скатертині?” “Чого?” Кажу: “Вас вдома всіх. Щоб ви всі були вдома. І я готова вас приймати кожен тиждень, щоб ви всі збиралися”. І це для мене було б найбільше щастя, найбільший подарунок. Мені більше нічого не треба. Щоб вони всі живі і повним складом були вдома”, – зазначила мама.

Кожен із синів має свій характер. За словами мами, старший, Віктор, холерик. Середній, Микола, “душа компанії”, має багато друзів і може знайти мову з усіма. А найменший, Дмитро, спокійний, трохи закритий  та впевнений у собі.

“Я розумію, що якби мої діти не пішли служити, мені, мабуть, було б соромно якби мої три хлопці сиділи в хаті в такий час. Мені важко, дуже важко. І вони знають це. Але я б не хотіла, щоб мої діти були героями. Тому що героями називають тих, хто загинув. Я хочу, щоб мої діти були живі. Мені не треба героїв. Мені треба, щоб наші воїни  повернулись живими до своїх домівок, мали сім’ї, жили тут, в мирній Україні. Вільній. Без москаля”, – посміхнулася крізь сльози Богдана.