7-10 вересня у Гаазі відбувся Чемпіонат Європи з дзюдо серед юніорів. Микола Грибик, мешканець Рясного, який представляв Україну в складі збірної, зумів вибороти бронзову медаль. Про його шлях до бронзи та емоції ми мали змогу поспілкуватися з самим Миколою.

Перш ніж потрапити у Гаагу на Чемпіонат Європи з дзюдо, Микола показав гарні результати на трьох відбіркових Кубках Європи. На першому з них, у Чехії, хлопець виступив непогано, посівши 5 місце. Для того, щоб потрапити на Чемпіонат Європи, Миколі потрібно було стати п’ятим на ще одному Кубку Європи. На двох інших, які відбулися в Словенії та Угорщині, українець зумів вибороти бронзові нагороди.

Як все відбувалось на Чемпіонаті Європи?

“Ми туди їхали, щоб показати свою боротьбу, свій максимум і свій результат. Можливо, хотілось більше, але 3 місце – теж непогано… Було дуже багато різних емоцій. Та й кожна зустріч була важлива”, – поділився Микола.

Найбільш важливий і драматичний був поєдинок із грузином на ім’я Уча Табатадзе у 1/8 фіналу. Тоді ваза-арі (японською пів перемоги) зустрічі Микола програвав, і лише за останній секунді до кінця сутички хлопець зумів провести атаку і кинути суперника  на іппон (тобто чиста перемога), виборовши собі місце в 1/4 фіналу.

“У поєдинку з грузином, коли я почав програвати, в мене не виникало думок на подобі “Я програю, і якщо я не зумію виграти, то не буду мати можливості боротись далі”. Я про це не думав взагалі. Коли залишалось цих кілька секунд до кінця, я також не думав, що мені треба відігратись чи в мене немає шансів на перемогу. Я просто все робив до кінця. Мені лише тренер збірної команди України Бондарчук Дмитро Васильович підказав, що я можу зробити власне прийом оучі-ґарі (зачеп зсередини), який у мене виходить досить непогано. До цього часу я робив атаки, нерезультативні, але добрі. І я просто попробував зробити останній прийом, і це в мене вийшло. Спочатку я дуже зрадів. Однак пізніше в мене вже не було великої радості чи чогось подібного, оскільки не було часу: я готувався до наступного поєдинку”, – зазначив Микола.

Також своїми емоціями від цього поєдинку поділився батько Ярослав Іванович: “Під час зустрічі Миколи з грузином Ярослав [другий син] казав, що вже закінчується час, і його брат може не встигнути здобути перемогу. Натомість я знаю те, що Микола буде боротися до останньої секунди. Після того, як я сказав ці слова, у мене виникло враження, наче він їх почув і зробив цю атаку. Для нас, тобто для мене, мами і Ярослава, цей поєдинок був найемоційнішим”.

В 1/4 фіналу Микола мав боротися з поляком Ґжеґошем Терасінським, з яким він вже зустрічався на Кубках Європи. Поєдинок був складним, оскільки останні матчі з ним виграти не вдавалось. Проте на половині зустрічі українцю вдалось перехопити ініціативу, з допомогою якої наприкінці сутички він переміг та увійшов до 1/2 фіналу.

У півфіналі Микола зустрівся з суперником із Кіпру Гіаннісом Антоніу. Тут він також був налаштований на перемогу. Однак, за словами Миколи, на попередніх зустрічах він витратив занадто багато сил, тому в дебюті цього поєдинку хлопець прогавив атаку суперника і впав на іппон, втративши шанс змоги продовжити боротьбу за золото.

За 3 місце у Миколи була стратегічна боротьба, оскільки суперник з Азербайджану Канан Насібов був значно більшим та вищим за українця. Тому хлопцю потрібно було викладатись значно більше і бути набагато швидшим, щоб не отримати покарання від суддів за пасивність чи неправильні дії. В кінцевому результаті бій тривав понад 6 хвилин, в результаті якого суперник отримав максимальні три покарання та був дискваліфікований, а Микола отримав бронзу.

“Вже після отримання 3 місця я, звісно, був радий. Тобто це така помірна радість і більше розуміння того, що я зміг вибороти місце для участі в Чемпіонаті Світу з дзюдо. Зараз я розумію, що у мене не так багато часу, щоб підготуватися до цього”, – додав Микола.

Поділився своїми враженнями щодо здобуття Миколою бронзи його брат і по сумісництву спарринг-партнер і тренер Ярослав: “Чесно кажучи, було трохи образливо, що Микола не вийшов у фінал. Я думав, що він зможе виграти у спортсмена з Кіпру. Але добре, що зібрався і виборов 3 місце. Чесно кажучи, за результатами, які брат показував під час змагань, я розраховував, що він все ж зможе отримати медаль”.

Під час кожного поєдинку Миколу сильно підтримували члени Збірної України та тренери. Крім цього, він також відчував багато підтримки від друзів, особливо тих, що зараз на передовій захищають Україну від загарбників. 

Після Чемпіонату Європи хлопець має декілька днів, щоб відпочити і відновитися. Однак потім він почне готуватись до Чемпіонату Світу, який відбудеться 4 жовтня в Португалії.

Дуже часто Микола тренується в Києві у спортивному клубі “Спартаківець” разом зі збірною, де є можливість тренуватися з сильними суперниками, яких у Львові немає. Після повернення додому він тренується індивідуально в клубі “ІППОН” МЦ “Веселка”. В цьому йому багато допомагають старші брати Василь та Ярослав, а також Тарас Лозинський. Всі вони готували хлопця до Чемпіонату Європи.

Що ж до батьків, то вони багато допомагають сину з тренуваннями із самого дитинства. Ярослав Іванович є першим та основним тренером.

“Думаю, всю техніку і знання з дзюдо тато вже давно передав. Тому зараз від нього я отримую підтримку, як основну, так і стратегічну перед змаганнями і по життю. Мама також, як і батько, зробила невід’ємний вклад і в мене, і в братів, оскільки вона теж є професійним тренером. І до підготовки до Чемпіонату світу всі вони докладають зусиль, не тільки я один”, – додав Микола.

Наприкінці Микола подякував за підтримку Федерації з дзюдо Львівської області та управління молоді та спорту ЛОДА.