Вчора, 5 грудня, на фасаді школи №92 відкрили 3 меморіальні загиблим захисникам та випускникам цього навчального закладу.

Йдеться про пам’ятні дошки в честь Олега Станька, Павла Сеха та Володимира Вербицького.

Олег Станько – уродженець міста Жидачів. Згодом з батьками переїхав до Львова, де навчався у школі №92. Закінчив Львівський медичний фаховий коледж “Монада”. Після завершення навчання чоловік вступив на військову службу. У 2015 році виконував бойові завдання в зоні проведення АТО. У мирний час Олег працював на приватному підприємстві з виробництва вікон. Із початком повномасштабного вторгнення добровольцем пішов на війну. Бойовий медик. Служив на сході України у лавах 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи оперативного командування “Схід” Сухопутних військ Збройних сил України. У Олега Станька залишилися батько, двоє братів, наречена та хрещена донька.

Павло Сех – уродженець села Перемивки Львівської області. Навчався у школі №92. Здобув освіту у Вищому професійному училищі №63 міста Львова (сьогодні – Львівське вище професійне училище транспортних технологій та сервісу Національного транспортного університету). Після завершення навчання чоловік проходив військову службу у 169-му навчальному центрі “Десна” імені князя Ярослава Мудрого. Займався ремонтом фасадів у місті Львові. У вільний час Павло захоплювався футболом та рибальством. Із початком повномасштабного вторгнення РФ до України став на захист Батьківщини до лав 25-го окремого стрілецького батальйону Сухопутних військ Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на східному напрямку. У Павла Сеха залишилися мама, вітчим, троє братів та двоє сестер.

Володимир Вербицький – львів’янин. Також випускник школи №92. Здобув професію слюсаря-інструментальника у професійно-технічному училищі. Після завершення навчання чоловік проходив військову службу в місті Чоп Закарпатської області. Більшу частину свого життя пропрацював водієм-далекобійником. Обожнював свою справу і був винятково доброю та щирою людиною. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації Володимир став на захист Батьківщини від окупантів до лав 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка Сухопутних військ Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на східному напрямку фронту. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками, зокрема, почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України “Золотий хрест” та відзнакою Президента України “За оборону України”. У Володимира Вербицького залишилися мама, дружина і 16-річний син.

“Це не просто дошки. Це – наша пам’ять, наш біль і наша вдячність. Вони не лише Герої, вони – наші Ангели. Їхні імена тепер назавжди звучать у шкільних коридорах. Вони нагадують нам, що життя, яке ми маємо, виборювалося дорогою ціною. Герої не йдуть – вони залишаються поруч. У кожному нашому рішенні, у кожному кроці до перемоги. Дякуємо вам, що боролися за нас. Ваша пам’ять – наш обов’язок. Слава Україні! Героям слава!” – зазначили у школі №92.