У ліцеї №94 відкрили меморіальні таблиці п’ятьом загиблим у російсько-українській війні військовим. Журналістка “Рясне News” відвідала захід, на якому поспілкувалась із вчителями та побратимами про те, якими вони пам’ятають львівʼян.

Меморіальні таблиці відкрили Андрію Киричу, Василю Сущуку, Андрію Гупці, Володимиру Хитруну та Григорію Іванюку. 

“Кожного дня наші воїни віддають свої життя, щоб ми могли мирно навчати дітей, мирно працювати. Звичайно, пам’ять живе про людину доти, поки ми пам’ятаємо про неї. Я вважаю, що на прикладі цих Героїв, діти кожного дня будуть бачити ці меморіальні таблиці нашим загиблим випускникам, ми будемо виховувати теперішнє і майбутнє покоління, оскільки діти мають рівнятися на цих Героїв. Рівнятися в любові до Батьківщини, в любові до рідної мови, бо поки живе історія, поки живе мова, доти ми є єдиною нацією. Великий уклін тим матерям, які виховали наших воїнів”, – зазначила Галина Васьків, директорка ліцею №94.

Отець Василь Ковпак, священнослужитель храму Святих Верховних Апостолів Петра і Павла, після окроплення меморіальних таблиць також сказав кілька слів:

“На цій події ми вшановуємо пам’ять тих, що віддали своє життя обороні Вітчизни. Ми їх знаємо: вони вийшли з нашого середовища, вони вийшли з нашого гнізда, з нашого Рясне. Тут вони народилися, ходили до цього ліцею, провадили дитинство й молоді роки, роз’їхалися. Але їх доля, їх серце і душа, зажди були з нами, в рідному домі. І на поклик Вітчизни, коли прийшли ті важкі для нас часи, вони всі стали на захист. Їх об’єднувала велика любов до своєї землі, до своєї сім’ї, до своєї Батьківщини. Вони склали на вівтар те, що є найціннішим для людини, – своє життя. Ми зібралися, щоб вшанувати їхню пам’ять. Але не тільки відкрити ці стенди, а й передати цю віру в Перемогу, передати цю любов молодому поколінню й виховати його, щоб така страшна історія не повторилась знову”.

Вчителька Надія Щипель, яка навчала усіх п’ятьох випусників біології, поділилася своїми спогадами про загиблих захисників. Вона розповіла, що усі захисники, будучи школярами, вчилися добре, хоч і не були відмінниками.

“Я пам’ятаю їх скромними, позитивними, не забіяками. Я колись чула, що лише забіяки будуть героями. Це неправда. Ці п’ятеро учнів ніколи не були забіяками. А ще вони були відповідальними, щирими і добрими. Вони завжди допомагали як іншим школярам, так і вчителям, за потреби. Я знала, що на них можна покластися. Школа дає путівку в життя, і ти бачиш дитину не тільки по тому, як вона написала контрольну роботу. Ти бачиш її по всіх справах, бо в школі потрібно і поприбирати, і щось зробити, і ярмарок провести. То вони були завжди такими, на яких дійсно можна було покластися”, – розповіла Надія Щипель.

Про кожного з загиблих у російсько-українській війні випускників вчителька розповідала з теплотою в голосі та зі сльозами на очах.

Андрій Кирич народився 17 листопада 1990 року. Чоловік захоплювався рибальством, вів активний спосіб життя: багато часу проводив на природі та у подорожах. Обожнював піклуватися про тварин, особливо котів. Безмежно кохав свою дружину та мріяв про сина.

“Він має ще одного брата, який також воював. Перед самим повномасштабним вторгненням чи вже під час війни, точно не скажу, Андрій одружився. Його сімейне життя тільки починалося. І йому довелося залишити це все”, – зазначила вчителька.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації чоловік активно займався волонтерською діяльністю і допомагав у забезпеченні порядку у своєму місті. У січні 2023 року став на захист Батьківщини до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

Андрій загинув 25 жовтня 2023 року. У чоловіка залишилися дружина, рідні та друзі.

Василь Сущук народився 20 жовтня 1978 року. У мирний час був приватним підприємцем.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно вступив до лав окремого загону спеціального призначення “Азов” Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Згодом боронив державу у складі військової частини А3449.

“Він був гарним учнем. Вчителі ліцею неодноразово розповідали, що Василь під час облоги Маріуполя та “Азовсталі” дуже багато допомагав мешканцям і військовим, які голодували та потребували ліків. Він їздив не на одне небезпечне завдання і знав, що може не повернутися”, – розповіла жінка.

Вона зазначила, що мало пригадує Василя, оскільки він був трохи старшим за інших 4 полеглих випускників. Однак вона добре знає його єдиного сина, який у час загибелі батька закінчував 11 клас.

“Син завжди був засмучений, дуже переживав за батька. Завжди телефонував до нього, а як батько не відповідав, то переживав ще більше, оскільки вони знали, що кожен день може принести ту страшну звістку”, – додала жінка.

Василь брав участь у рятувальних спеціальних місіях до металургійного комбінату “Азовсталь” у місті Маріуполь Донецької області.

“Василь Петрович здійснював складні і дуже важливі спеціальні операції. Він був у складі тих 72 відчайдухів, які на гвинтокрилах прилетіли на “Азовсталь”, щоб допомогти оборонцям Маріуполя, азовцям, бійцям гарнізону міста. Вони привезли медикаменти, боєкомплект, вивозили поранених і скалічених”, – поділилися побратими.

За їх словами, Василь загинув за 2 дні до того, як українські військові за наказом вищого військово-політичного керівництва держави почали виходити з металургійного комбінату “Азовсталь”.

Андрій Гупка народився 11 жовтня 1987 року.

“Андрій був племінником однієї із наших вчительок. Його виховали гарною дитиною. Як й інші Герої, був тихим і скромним”, – розповіла Надія.

З 2014 року виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у лавах 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних сил України та 73-го Морського центру спеціального призначення імені кошового отамана Антіна Головатого Сил спеціальних операцій Збройних сил України.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації, добровольцем вступив до територіальної оборони, з 13 липня повернувся до лав батальйону “Айдар”. У полеглого залишилися мама, дружина, 3-річна донька, сестра та хрещений син.

Володимир Хитрун народився 12 грудня 1975 року. У мирний час працював за кордоном у будівельній сфері. Захоплювався автомобілями та зброєю.

Надія Щипель у Володимира була класним керівником. Вона розповіла, що він був останньою дитиною і єдиним сином у сім’ї.

“Він був молодшим, але багато допомагав своїм старшим сестрам. А ще він завжди допомагав мені в класі. Хоч він був невеликим і худеньким, але я знала, що Володя може зробити те, що вимагало чималої фізичної сили. Він був гарним сім’янином. А як вони з дружиною любили своїх дітей…”, – згадує Надія.

Чоловік був на заробітках, але з початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся та став на захист Батьківщини. Боровся із загарбниками у лавах 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України. Був головним сержантом-командиром міномета.

“Я неодноразово собі думаю, що, може, неправильно, якби він не вернувся. Не були би сиротами його діти. Але він по-іншому не міг. Він розумів, що насамперед мусить захищати свою сім’ю, і якщо не захистить, то росіяни прийдуть до Львова”, – додала жінка.

У Володимира Хитруна залишилися дружина, троє синів та сестри.

Григорій Іванюк народився 19 березня 1979 року в селі Майдан Львівської області. Протягом 2015-2016 років виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у лавах 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського Військово-морських сил Збройних Сил України.

Надія Щипель розповіла, що Григорій був чоловіком її двоюрідної сестри..

“Як вони собі гарно жили… Це була гарна сім’я. Вони виховували двох доньок. Григорій дуже старався працювати для своїх дітей, для дружини. Він був добрим батьком, гарним сином, прекрасним чоловіком Григорій був у АТО, тому коли розпочалася повномасштабна війна, його призвали”,- згадує жінка.

Із початком повномасштабного вторгнення Григорій Іванюк виконував бойові завдання на східному напрямку у складі 103-ї окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних Сил України. На фронті опанував професію бойового медика.

У Героя залишилися батьки, дружина, двоє дітей, сестра та брат.

“Ми мали відкриття меморіальних табличок у ліцеї №94 нашим Героям. Дуже добрим є те, що насправді вони будуть на школах, і діти будуть пам’ятати імена тих, хто загинув у цій війні і хто віддав своє життя за те, щоб ми мали таку можливість сьогодні навчати дітей. Безперечно, що для міста ці речі є важливими, оскільки вшанування Героїв – це один з тих критеріїв, який показує, що ми ведемо правильну і вірну боротьбу”, – завершив Андрій Закалюк, начальник управління освіти ЛМР.