Парафія храму Святого Духа ПЦУ, що знаходиться на території садово-городніх кооперативів та товариств “Черешенька” у Підрясному, бере свій початок з 2013 року, коли на місці сучасної церкви посвятили хрест. На сьогодні прихожанами дерев’яного храму є місцеві мешканці та їхні родичі. Отець Василь Горон, священник-протоієрей і настоятель церкви Святого Духа, розповів журналістці “Рясне News” про складнощі, які виникали під час будівництва храму, про особливості церкви та про заходи, які зазвичай тут проводять.

13 вересня 2013 року з благословення правлячого архієрея, митрополита Львівського і Сокальського Димитрія отець Ярослав Дуда освятив хрест, що стало початком будівництва церкви Святого Духа та формування громади храму. Тоді отця Василя Горона призначили настоятелем майбутнього храму.

  • Коли храм збудували і як довго це тривало? Чому вирішили будувати церкву саме з дерева? 

На освячення хреста було запрошено духовенство. Було багато гостей і тих мешканців, які вже тут проживали. Їх ще було мало, але вони зійшлися на спільну молитву. Кожної неділі ми біля хреста звершували Богослужіння. Люди потрошки підходили, і так формувалася наша громада Святого Духа.

Вирішили будувати дерев’яний храм. Чому? Тому що в такому гарному місці ми, дивлячись на сусідній будинок, побачили, що це не буде гарно, і ми вирішили збудувати цей дерев’яний храм. Ми самі в лісництві замовляли дерево, де ми його різали на бруси. Залишалася дошка, якою ми обшили всі дахи.

Нам було перешкодою те, що у 2014 році почалася війна. Звичайно, що всі зусилля нас – людей, українців – були зосереджені, щоб допомагати фронту. І ми трошки призупинилися, бо допомагали військовим. З часом ми відновили нашу діяльність, і у 2016 році розпочали будівництво, яке тривало до 2018 року.

19 вересня 2018 року ми запросили нашого Владику Димитрія, який освятив храм і престіл. Була урочиста Божественна Літургія, на якій було дуже багато людей. Наша громада стала більшою, було запрошено духовенство.

До цього ми служили у каплиці, яку ми за чотири дні збудували. Нам було дуже приємно в ній молитися, бо це була добра молитва, де ми багато просили в Бога за нашу громаду, за її розширення в різних відношеннях. Ну і, звичайно, просили в Бога матеріальної допомоги, щоб збудувати храм. Ця каплиця також була посвячена 5 грудня 2013 року.

Щодо воріт, то ідея зробити браму у вигляді човна мені прийшла уві сні. Така подія, коли на Геністратському озері Ісус Христос подає руку потопаючому Петру. Це і нам символізує те, що в яких би ми ситуаціях життєвих не були, маємо тверду віру і знаємо, що рука Господня завжди є біля нас і завжди нам у всьому допоможе. Якщо ми будемо просити, то Господь каже: “Просіть, і дасться вам. Стукайте, і відчинять”. І ось я різьбяреві Михайлові розповів по свою думку, який через день це намалював. І, знаєте, ця ідея досить непогано вийшла. Ми це потім втілили, хоч і брама вийшла дорогою, бо була зроблена з міді.

Але ще коли не були зроблені ворота, то ми робили вхідні двері. Вони також мали бути непростими. Це мав бути вкладений якийсь зміст. Ісус Христос, як бачимо, тіло і кров Христова в чаші – це символ Євхаристії, ну і бачимо два Угорники Божих – Іван Хреститель і Пребодобна Марія Єгипетська

  • Що Ви можете розповісти про вітражі храму, Престол,  Царські ворота та образи?

Наш Іконостас досить цікавий, бо він поєднує в собі як і мальовані ікони, так і різьблені. Щодо ікони храму, яка має бути з правої сторони, то в нас не передбачено цього. Права сторона – це буде доповнення до іконостасу. Ікона Положення Марією Ісуса Христа в гріб – це буде центральна ікона, така страждальна. І цей приділ, він буде виражений, де моляться парафіяни за упокій.

Щодо Царських воріт, то традиційно зображається Благовіщення Пресвятої Богородиці. І традиційно на Царських воротах є чотири ікони чотирьох євангелістів. Ми в цьому випадку відійшли трошки від тієї традиції. Але є інша рідкісна така традиція, і в нас на Царських воротах є зображені чотири святителі: Василій Великий, Григорій Богослов, Ян Золотоустий і наш український святитель Петро Могила. Чому? Тому що в нас євангелісти будуть зображені в абсидії центрального купола.

Також в Престіл весь різьблений, на ньому зображена ікона Принесення в жертву Авраамом свого сина Авеля на знак твердої віри Авраама в Бога.

Варто звернути увагу, що “Пані кадило” – це люстра, – вона також дерев’яна і різьблена. Це також був мій певний задум, щоб трошки вирізнитись від інших храмів. І такими подібними будуть інші три люстри, менші, але також дерев’яні і в досить цікавому стилі.

  • Чи діє у вашому храмі церковний хор? Хто є хористи?

Так, в нас є церковний хор. І слава Богу, бо я за нього дуже молився, просив Бога, щоб люди зорганізувались. Цьогоріч буде 2 роки, як в нас є хор. Він складається із простих людей – місцевих. Можливо, вони не мають музичної освіти, але люди побожні, мають слух і дуже хочуть співати. Керує хором диякон храму.

  • Скільки у храмі парафіян?

Приблизно 70 дворів. А кожен двір в середньому потрібно помножити на 3-4 людини. Десь так ми рахували. Хоча тут мешканців набагато більше. Просто хтось звик молитися у Львові. Але завжди приходять нові люди.

  • Коли у храмі головний празник? Як він зазвичай проходить?

Празник в нас на Зелені свята. На Святого Духа, на другий день Зелених свят. В неділю Святої Трійці, а в понеділок завжди згадується Святий Дух.

На празник ми запрошуємо священників для соборної молитви, щоб прославити нашого покровителя Святого Духа і попросити милостей Божих на всю нашу громаду.

  • Як часто у храмі проводять благодійні ярмарки? Чи проводять тут інші події?

Найперший благодійний захід був проведений 24 липня 2014 року. Це ми святкували рік, як нас приєднали до Рясне-Руської сільської ради, як село Підрясне. На знак цього я організував тут концерт. В нас була сцена,  запрошені гості, завітала місцева влада, тоді ще Рясне-Руська сільська рада, і також був керівник відділу культури й мистецтва Яворівської державної адміністрації. Було запрошене телебачення. І ми тоді також вже організовували допомогу війську.

Директор Народного дому села Рясне-Руське Надія Шалай сповістила, що цього року традиційно будемо святкувати День матері. На знак вдячності нашим матерям зробимо такий культурний захід, але разом з тим це знову буде допомога війську.

Минулого року також було гарне свято на День жінок-мироносиць, де були запрошені колективи: співали, танцювали. Був тоді й коледж художнього моделювання, де показували певну моду – як хустину жінка носить, як її зав’язувати. Ну і, звичайно, частування.

При храмі ми організували дитячу школу, яку назвали “Творча студія “Блага вістка”. Тут з дітьми прославляємо нашого Бога, нашу церкву і нашу Україну. Ми не тільки тут проводимо своє духовне життя, але й культурно-мистецьке.

Кожного року ми ставимо вертеп. Був один рік, коли найменшому діячу було 6 років, а найстаршому – 78. Варто зауважити, що останніми роками не тільки вертеп, а й інші вистави нам пише заслужена артистка України Наталія Боймук. Вона пише нам сценарії, і ми суто десь не з інтернету це беремо.

На Великдень ми також проводимо гаївки. І останнього разу ми проводили гаївки під керівництвом Ірини Бойко, керівниці вокально-хореографічного ансамблю “Калина”.

Перед святом Божого Тіла ми плетемо віночки. Дівчата і навіть хлопці приходять, плетуть їх, а ми потім посвячуємо. Бо треба знати ті традиції і це досить цікаво дітям.

  • Чи є у вас майбутні плани?

Звичайно, є майбутні плани. В майбутніх планах є будова дзвіниці. Також мало б бути приміщення, де займатимемось з дітьми катехізацією і творчістю. Для цього в нас тут немає таких спеціальних приміщень, тому це все робимо в храмі.