У Львові є десятки, а то й сотні вулиць, названих на честь вихідців з України, які змогли достойно представити нашу державу за її межами. У Рясному налічується 15 вулиць, названих на честь українських діячів. Сьогодні ми розповімо, що це за люди і що вони зробили для України.

  1. Нестор Літописець (1040 (1056) рік – 1114 рік)

Агіограф і літописець, основоположник давньоруської історіографії, чернець Києво-Печерського монастиря. Автор “Житіє святих князів Бориса і Гліба” й “Житіє Феодосія Печерського”. Вважається упорядником чи, за іншою версією, автором “Повісті минулих літ”, що входить до скарбниці не лише української, а й світової літератури. На вшанування пам’яті Нестора у 1872 році було засновано історичне товариство імені Нестора Літописця. У 1989 році у Києві встановили йому пам’ятник.  У церковному календарі день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця припадає на 27 жовтня. Цього дня в Україні, починаючи з 1997 року, відзначають День української писемності та мови.

  1.  Богдан-Зиновій Хмельницький (27 грудня 1595 року – 27 липня 1657 року)

Вулиця, названа на честь Богдана Хмельницького, знаходиться у Рясне-Руському.

Політик, полководець і дипломат, провідник національно-визвольних змагань 1648-1657 років, творець Української козацької держави, гетьман війська Запорозького. Враховуючи вразливість геополітичного становища Української держави, намагався зіграти на суперечностях між Річчю Посполитою, Московією та Османською імперією, обіцяючи прийняти протекцію відповідно царя і султана. Вважається національним героєм України. У хроніці “Таріх-і Іслам Герай Хан” придворного кримського літописця Махмеда Сенаї повідомлялося про намір Богдана Хмельницького прийняти іслам. Неодноразово у своїх поемах до образу Богдана Хмельницького звертався Тарас Шевченко.

  1. Іван Величковський (близько 1630 (1651) року – 1701 (1726) року)

Український письменник, поет, перекладач, теоретик літератури, культурний і громадський діяч, священник. В багатьох своїх творах чоловік наголошує на тому, що безслідно промайнуть як “багатство, честь”, так і “п’янство, гордість, пиха”. Івана Величковського вважають розробником курйозного вірша. У спадщині поета чотири акровірші та зразки лабіринтів, фігурних поезій. Також Іван Величковський є автором перших в українській літературі паліндромів, які називав раками літеральними.

  1. Феофан Прокопович (18 червня 1677 (1681) року – 19 вересня 1736 року)

Український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист, науковець-гуманіст. Був ректором Київської академії, а також архієпископом Псковсько-Великолуцьким та Нарвським, Великоновгородським. Підказав московському цареві Пьотру І запровадити нову зманіпульовану назву до Московського царства, вкравши греко-візантійську назву Руси – “Росія”, звідки й з’явилася так звана “Всеросійська імперія”. Його праці дотичні до фізики, філософії, математики, астрономії, логіки. Будучи прихильником царя Пьотра І, він був автором теорії перетворення та модернізації Московського царства у нову імперію московитів в дусі освіченого абсолютизму й реформування церкви, котра підпорядковувалася б владі самодержця.

  1. Михайло Лучкай (19 листопада 1789 року – 3 грудня 1843 року)

Мовознавець, історик, фольклорист, публіцист, педагог. Парох церкви Преображення Господнього в Ужгороді. Залишив у спадок фундаментальну п’ятитомну працю “Історія карпатських русинів”, яка понад півтора століття пролежала в рукописному вигляді й лише наприкінці XX століття була перекладена українською (в оригіналі латиною) й опублікована в Ужгороді. Окрім цього, ще за життя мовознавець видав двотомник “Церковныя бесѣды на всѣ недѣли рока”, в якому церковнослов’янська мова тісно перепліталася із посполитою, а також укладав алфавіти. Однак найвідомішим здобутком Михайла Лучкая є граматика Grammatica Slavo Ruthena, надрукована в 1830 році.

  1. Тарас Шевченко (9 березня 1814 року – 10 березня 1861 року)

Український поет, прозаїк, художник та громадський діяч, автор всесвітньо відомої збірки “Кобзар”, написаної у засланні. Попри кріпацтво, заслання та складну долю, чоловік залишився вірним Україні та у своїх творах прославляв все українське. Чимало його текстів сьогодні є пророчими. Серед найбільш відомих його творів є “Катерина”, “Заповіт”, “Сон”, “Гайдамаки”, “Думи мої, думи мої…”, “І мертвим, і живим, і ненародженим…” та багато інших. Загалом написав 237 віршів та поем, а також намалював 1300 картин, з яких до сьогодні збереглися близько 800.

  1. Ігнатій (Іґнацій) Лукасевич (8 березня 1822 року – 7 січня 1882 року)

Польський та австро-угорський фармацевт, хімік-технолог, бізнесмен. Винахідник гасової лампи. “Батько” нафтової промисловості на теренах сучасної України і Польщі. Був одним із найбільших філантропів і меценатів Галичини, допомагав будувати мости, дороги, лікарні й школи. Через те, що разом із гуртом однодумців він виступав за свободу Польщі від австрійського гніту і навіть склав присягу як агент Польського демократичного товариства, Ігнатія Лукасевича арештували, судили та ув’язнили у Львові. Зробив першу у світі нафтову копальню “Франек” глибиною 50 м, а також перший нафтопереробний завод на теренах сучасної Польщі і другий на теренах Австро-Угорщини після фабрики Яна Зега у Львові.

  1. Іван Біберович (21 серпня 1854 року – 15 листопада 1920 року)

Український актор, режисер, перекладач драматичних творів і директор українського театру в Галичині. Був актором першого професійного театру в Галичині – театру товариства “Руська бесіда”. Діяльність Івана Біберовича стимулювала розвиток музики, літератури, критики, суспільної думки. Відомо, що Іванна Біберович виконала головну роль у комедії Чинарова “Дорогий поцілунок” (1902 рік), режисером якої був її чоловік Іван. Також Іван Біберович режисерував вистави аматорського театрального гуртка товариства “Руський жіночий кружок у Коломиї”. Тут, в Коломиї, він збирав матеріали з історії галицького театру. Він готував  їх до друку, але опублікувати не встиг.

  1.  Євген Чикаленко (9 грудня 1861 року – 20 червня 1920 року)

Український громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист. Один із ініціаторів скликання Центральної Ради. Свого часу Євген Чикаленко відмовився стати Гетьманом України. Крім цього, він працював у “Словниковій комісії”, яка видала “Словник української мови” за редакцією Бориса Грінченка. Він скуповував твори Шевченка для організованої ним бібліотеки. Коштом Євгена Чикаленка у Львові звели гуртожиток для студентів національного університету “Львівська Політехніка”.

  1. Олександр Лушпинський (11 липня 1878 року – 20 листопада 1943 року)

Український архітектор та художник. Один із творців української версії сецесії (модерну). Вивчав народне дерев’яне будівництво, гуцульські й бойківські будівлі. Стиль будівель О. Лушпинського з елементами народних стилів часто характеризують як “Гуцульська сецесія”. Є автором та співатором багатьох будівель у Львові та Львівській області, зокрема будинку Ю. Скварчинського на сучасній вулиці Генерала Чупринки, 11А, церкви Святого Дмитрія в селі Оброшино, архітектурної частини пам’ятника Тарасу Шевченку у Винниках та багато інших.

  1.  Іван Фещенко-Чопівський (20 січня 1884 року – 2 вересня 1952 року)

Український вчений-металург, громадський і політичний діяч, міністр Центральної Ради та Директорії. Член-кореспондент Польської академії наук та численних науково-технічних товариств Англії, Німеччини, США. Автор понад 140 наукових праць, у тому числі 23 монографій, опублікованих кількома мовами, з проблем дифузії, хіміко-термічної та термічної обробки. Проводив дослідження в галузі фізичної хімії. Родоначальник металознавства в Західній Україні та Польщі. Найважливішим науковим доробком Івана Фещенка-Чопівського є тритомна монографія “Металознавство”, а такоє двотомник “Природні багатства України” та “Економічна географія України”.

  1. Генерал Олекса Алмазів, або Алмазов (6 січня 1885 року – 13 грудня 1936 року)

Український військовий і громадський діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки. Народився на Святвечір, однак його назвали не на честь святих, а на згадку про діда, батька матері. Під час Першої світової війни швидко піднявся кар’єрною драбиною військовослужбовця. У 1917 році колишній офіцер царської армії Олекса Алмазов долучився до українського військового руху. Дивізіон Олекси Алмазова брав участь у чималій кількості битв проти більшовиків. Чоловік займався активною проукраїнською громадською роботою.

  1. Георгій Нарбут (9 березня 1886 року – 23 травня 1920 року)

Український художник-графік, ілюстратор. Автор перших українських державних знаків – банкнот і поштових марок УНР. Один із засновників і ректор Української Академії Мистецтв – першого вищого навчального закладу незалежної держави. У період гетьманату Павла Скоропадського саме Георгій Нарбут розробив дизайн для герба та печатки Української Держави. Він любив українську сатиру, фольклор, і створив містифікаційного персонажа Лупу Грабуздова, від імені якого писав жартівливі фейлетони. Георгій Нарбут також створив “Українську абетку”, особливість якої полягає у тому, що, розробляючи букви, Нарбут поєднав традиції українського рукопису та друкованої книги, а також використав досягнення європейських майстрів у галузі шрифту.

  1.  Михайло Стельмах (11 травня 1912 року – 27 вересня 1983 року)

Український письменник, драматург, педагог, фольклорист. Член Спілки письменників УРСР, член Академії наук УРСР, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка у 1980 році. Депутат Верховної Ради СРСР 6-10 скликань. Михайло Стельмах писав романи, поезію, дитячі твори. На будинках, де навчався, жив, перебував письменник, встановлено меморіальні дошки, а на Алеї видатних земляків у Центральному міському парку Вінниці – встановлено бюст.

  1.  Сотник Василь Панас (14 січня 1923 року – 9 квітня 1949 року)

Лицар Срібного хреста Бойової заслуги УПА 2 класу, районний провідник Брюховиччини. Активно працював при місцевому осередку “Просвіти”. Загинув у бою з опергрупою Міністерства Державної Безпеки СРСР при спробі прорватися з блокованого будинку жителя села Рясне Антона Яніцького, що на сьогоднішній вулиці Ряснянській. Тіло загиблого забране у Брюховичі. Місце поховання невідоме.